Всьому свій час. У садах, які розквітли під яскравими
променями сонечка; у краплях дощу, що залишають посмішку на вустах; у
пожовклому листі, яке вражає різнобарв’ям кольорів; у візерунках сніжинок, які
окутують все навколо неймовірної красою; у зелені, що пробуджує всіх і все.
Літо. Осінь. Зима. Весна. +30. + 15. -20. +10. Сонце. Злива. Сніг.
Коли весна зустрілась із зимою. Коли закінчився сніг і дощ.
Коли холод уже пішов, а тепло потроху стало гуркотіти у двері. Коли хмари
почали розсіюватись і ледь помітно виглянуло сонечко. Коли перші підсніжники
пробились із білого сніжку і де-не-де прокинулись після довгого та міцного сну
декілька фіолетових квіточок, був наш особливий день.
Я планувала весілля з +20, садами, що розквітли і яскравим
сонечком. Мені здавалось, що саме тоді буде ідеальний момент. Мабуть,
переплутала березень з травнем.
Але факт у тому, що закохані пари самі визначаюсь, коли їхній
найкращий момент, можливо, і ідеальний. Ідеальність живе тільки в наших
головах.
Коли як-раз після виходу з дому закінчився дощ, як в
оранжереї ми побачили декілька яскравих квіточок, а вийшовши з неї підсніжники у
снігу, коли в ресторані було тепло у сукні і босоніжках, але спекою і не смерділо,
ось тоді я подумала, що найкращим весілля робить не погода, а справжні емоції та близькі люди поряд. Життя разом.
