Довіра та підтримка: пані трохи "попустилась"

У ідеальному світі ідеальні люди летять на крилах допомоги у моменти найбільшої радості чи найболючішого падіння.

Мабуть, у кожної людини були ситуації, коли так хотілось поради, необхідна була підтримка або хоча б "чарівний копнячок" від найближчих людей. І в мене було: ще й як. Але ж відкритись у реаліях цинічного реалізму виходить так собі. І що? "Береш себе у руки та інші органи" і сама рубаєш-мелеш-полеш. Потім з-під лоба  поглядає Галя на найкращу подругу Маруську, яка не розділила пляшку червоного сухого і не пустила на декілька ночівок до себе в жіноче царство.

Хто винен? Тільки Галя. Чому? Треба допомога - попроси. Думок читати ще ніхто не навчився. Уявляєш, навіть, мама... І найкраща подруга Маруська не здогадалась. Ого? Та сама в шоці! А що завадило? Пані гордість? Тоді бігом читати "Гордість та упередження" пані Джейн Остін або "попустись". Діє! Сама перевірила. 

Емоція з нотками шардоне

Щастя, пристрасть, радість, натхнення - то звичайно добре і позитивно, а куди прихистити ненависть, гнів, страх, біль, жалість і іншу плеяду негативних емоцій? Не ходіть далеко - в дупу їх, велику та нейтральну. 

Найкрутіший метод збалансованого та щасливого життя - не відсіювати негативні емоції, бо це бла-бла-бла, часом навіть неможливо... А переводити в стан найнейтральнішої з емоцій - байдужості.
Дратує Василь з роботи? Нестерпно жити з свекрухою в одній хаті? Часом привиди минулого з'являються?


Ну і що... Скажіть собі, що байдуже. Наш мозок вірить у те, що ми йому подаємо. Що маємо з тим і вітаємо.

Протилежне любові та ненависті - це нічого. У байдужості немає жодного емоційного забарвлення: ні злості, ні роздратування, ні вдячності за досвід. Бо байдуже. 

Цікаво на смак! Рекомендую вживати щоденно в необхідних дозах:)